ПО ЗАПОВІДНИХ МІСЦЯХ КАРПАТ

З книги С.М.Стойко "Карпатам зеленіти вічно", видавництво "Карпати", Ужгород, 1977.

Перейти до змісту

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

Заповідники

Ботанічні резервати та пам'ятки природи

Зоологічні заказники

Ландшафтні парки

Ландшафтно-естетичні траси

Геологічні й геоморфологічні резервати й пам'ятки природи

У гірських районах Івано-Франківщини, яка займає центральну частину північно-східного мегасхилу Українських Карпат, найбільш виразно проявився вплив останнього вюрмського льодовикового періоду. Це наклало певний відбиток на морфологічну структуру ландшафтів та характер рослинного покриву майже всіх висотних смуг. У високогір'ї збереглись сліди зледеніння з осередками арктоальпійської флори. В лісовій зоні відомі найбільші в Карпатах масиви реліктової дендрофлори раннього голоцену — сосни гірської, звичайної та кедрової. Виняткове наукове значення для вивчення історії формування рослинного покриву мають торфові болота. Саме в Івано-Франківській області вони займають найбільшу площу і відзначаються великою флористичною різноманітністю.

Сучасні риси рослинності значною мірою обумовлені впливом вологого балтійського кліматичного регіону та прохолодного клімату української степової зони. В рівнинних умовах та передгір'ї сформувалися своєрідні у ботаніко-географічному відношенні ялицево-дубові, дубово-ялицеві, ялицево-буково-дубові та липово-дубові ліси з дуба звичайного, відсутні в інших геоботанічних районах, і тому їх рештки варті охорони. На відміну від Закарпаття та Буковини теплолюбивий дуб скельний зустрічається на Івано-Франківщині зрідка. Його острівні осередки — цінні пам'ятки природи. Зональні бучини теж менш поширені. Натомість значну площу займають ялицево-букові, буково-ялицеві та буково-ялицево-смерекові ліси, насичені бореальними видами. Тіньовитривала ялиця знайшла тут оптимальні умови для свого розвитку, відзначається високою життєвістю і має тенденцію до розширення ареалу.

Різноманітний рослинний і тваринний світ, мальовничі природні та слабоокультурені ландшафти Верхньо-Дністровських і Сколєвських Бескид, Зовнішніх і Привододільних Горган, Чорногори та Чивчин, значні площі пралісів, багаті рекреаційні ресурси — все це накладає певну специфіку й на систему заходів по охороні природи Івано-Франківщини.

ЗАПОВІДНИКИ

Чорногірський масив Карпатського державного заповідника. Чорногора — своєрідний і дуже різноманітний та цікавий геоморфологічний район. Для збереження унікальних, малопорушених господарським впливом гірських екосистем лісового субальпійського і альпійського поясів Карпат у 1964 році було створено на площі 12672 га державний заповідник з двох територіальних комплексів — Чорногірського (7938 га) та Угольського (4734 га).

До Чорногірського комплексу входять три заповідні лісництва — Говерлянське (3927 га), Чорногірське (2100 га) та Високогірське (1911 га). У заповідному масиві розташована найвища на Україні гора Говерла 12061 га), в південно-західному напрямку від якої тягнеться ряд близьких до неї за висотою вершин — Брескул(1919 м), Пожижевська(1882 м), Туркул(1938 м), Поп Іван Чорногірський (2026 м). У підніжжі гір беруть свій початок ріки Прут, Біла Тиса та їх численні притоки.

Клімат високогір'я Чорногори суворий. За даними розташованої на полонині Пожижевській (1429 м) метеостанції, середньорічна температура дорівнює +3,2°, середня температура лютого становить —7,1°, а липня +11,4°. Річна кількість опадів досягає 1491 м (1960 р.). З висотою над рівнем моря помітно змінюються кліматичні умови. Тому в заповіднику добре простежується висотна поясність рослинного покриву.

Завдяки видовому багатству гірська флора й рослинність заповідного масиву здавна привертала увагу ботаніків. Її вивчали С.Кульчицький, А. Козиковський, Т.Вільчинський (1926), Ф. О. Гринь (1954), Г. В. Козій (1954, 1960), В. І. Комендар (1955, 1966), К. А. Малиновський (1959, 1968), М. І. Котов, В. І. Чопик (1960) та інші вчені.

Основним типом рослинності є лісові формації. На висоті 800—1100 (1200) м зонально поширені смереково-ялицево-букові, а вище буково-ялицево-смерекові ліси. Корінні бучини трапляються рідко, вони формуються на родючих, здебільшого вапнистих грунтах і приурочені до теплих південних схилів; з боку Закарпаття піднімаються вище, ніж на північному мегасхилі.

Найбільш розповсюджені бучини маренкові, зубницеві, безщитникові, рідше — бучини живокостеві.

Мішані ліси відзначаються високою біологічною продуктивністю та стійкістю проти вітровалів. Запас деревини на гектарі місцями становить 700—800 м³. Завдяки первинній структурі ліси мають еталонне значення для ведення лісового господарства на природній основі. Рідше в даній висотній смузі зустрічаються групи типів ялицевих і смерекових бучин та букових смеречин. До висоти 1000 м поодиноко зростає клен гостролистий та в'яз шорсткий. Явір піднімається до висоти 1360 м. На південно-західному мегасхилі листяні породи зростають частіше і піднімаються вище, ніж на північно-східному. У Чорногірському лісництві в урочищі Рогнескул на висоті 1300—1320 м описані рідкісні угруповання букових яворин та яворин (що утворюють верхню межу лісу), представлені безщитниковою та бальзаміновою асоціаціями. На терасах рік уздовж гірських потоків зростають вільшини з сірої вільхи, іноді з домішкою смереки; найбільш поширені вільшини трясунковидно-осокові, кременеві та безщитникові.

У межах висот 1100 (1200)—1600 (1650) м сформовані зональні смерекові фітоценози, які утворюють верхню межу лісу. Панівними тут є смеречина квасеницева, чорницева, квасеницево-чорницева, рунянкова. Рідше трапляється смеречина лісово-ожикова, гілокомієва. В приполонинній смузі поширені смеречини альпійсько-безщитникові. На торф'яних болотах фрагментарне зустрічається низького бонітету смеречина сфагнова, а на крутих південних кам'янистих схилах — смеречина куничникова. На річкових терасах та глеїстих грунтах формуються смеречини кременеві. Для трав'яного покриву гірських смерекових фітоценозів характерними є такі ендемічні види, як медунка Філярського, жовтець карпатський та інші.

На північному мегасхилі Чорногори в урочищах Гаджина і Кедроватий(1495 га) на кам'янистих схилах, зайнятих смерековими лісами, зберігся на площі 176 га єдиний у цьому масиві осередок реліктової сосни кедрової європейської. Для його охорони згадані урочища, що належать до Красницького лісництва Верховинського лісокомбінату, доцільно приєднати до заповідника.

Вище смерекових лісів на висоті 1600—1850 м сформований субальпійський рослинний пояс з гірської сосни (жерепа), зеленої вільхи (лелеча) та ялівцю сибірського. Тут поширені також чорничники, лохинники та субальпійські луки — біловусники, щучники, куничники, червонокостричники і польовичники.

Соснове криволісся представлене такими асоціаціями: сосняк чорницевий, квасеницевий, зеленомохово-чорницевий, зеленомоховий, зеленомохово-сфагновий, довгомоховий. На кам'янистих розсипищах поширені сосняки-жерепняки цетрарієві та цетрарієво-зеленомохові.

У формації зеленої вільхи найбільш поширені асоціації — вільшина папоротева, чорницева, лісово-ожикова, куничникова.

У заповідному масиві збереглись найбільші осередки карпато-балканського ендему — рододендрона східнокарпатського, що зростає розірваною смугою на висоті 1700—1900 м від Говерли аж до Поп Івана. На гірських гребенях заслуговують охорони фрагменти реліктових видів — наскельниці лежачої та водянки чорної. Важливе народногосподарське значення мають угруповання з участю, а місцями і домінуванням тирлича жовтого — цінноїлікарської рослини, що підлягає охороні.

Чітко виражений альпійський пояс рослинності в суворих кліматичних умовах високогір'я Чорногори, що характеризується дуже коротким вегетаційним періодом. Сформований він на висоті від 1800—1850 м до 2061 м. Для нього типовими є формації ситника трироздільного, осоки зігнутої і вічнозеленої, костриці лежачої, сеслерії Більця та моховолишайникові пустища. Флористично багатими й цікавими у високогір'ї є скельні урочища Туркула, Ребер, Шпиць, Кізіх Улогів, Брескула, а також польодовикові кари, озера й торфовища. Тут зберегтись такі представники арктоальпійської флори, як ліннея північна, верби трав'яна, Жакенова, туполиста, лапландська. На вершині Туркула відоме єдине в Радянському Союзі місцезростання ореохлої дворядної. На Шпицях з боку Гаджини відмічені такі рідкісні кальцефільні рослини, як білотка альпійська, соссюрея альпійська, кортуза Маттіолі тощо. Ландшафтний комплекс Гаджина і Кізіх Улогів — один з найкращих і оригінальніших в Українських Карпатах.

Індивідуальній охороні на території заповідного масиву підлягають також такі рідкісні ендемічні види, як жеруха Опіца, дзвоники карпатські, будяк Кернера, осот Вальдштейна, жовтозілля карпатське, костриця карпатська, тоція карпатська, деревій Шура, елізанте Завадського та багато інших.

Для вивчення польодовикової історії розвитку рослинності Чорногори особливо цікаві болота й торфовища, які збереглись на північному макросхилі в місцях акумулятивної діяльності льодовиків. Тут поширені переважно сосняки сфагнові, сфагново-довгомохові, сфагново-довгомохово-пухівкові, сфагново-чорницево-пухівкові. На дуже заболочених місцях сформовані угруповання пухівки піхвової і широколистої, осоки здутої і малоквіткової, калюжниці болотної та інших болотних рослин. Серед них чимало рідкісних, як бобівник трилистий,товстянка альпійська, цибуля сибірська, ситник каштановий, ситник трнлусковий, осока двоколірна, осока волотиста й дакійська, костриця Порціуса та інші. Окрасою високогірних ландшафтів є озера льодовикового походження у днищах карів і амфітеатрів давніх фірнових полів, що виникли в процесі четвертинного зледеніння. Вони були досліджені Г.П.Міллером (1964). Найбільш мальовниче озеро Несамовите (3 тис. м²), розташоване на висоті 1750 м на північно-східному схилі: Туркула, озеро Марічейка (10 тис. м²) — на північно-східному схилі гори Шурин-Гропа (1772 м) на висоті 1510 м, озеро Бребенескул (7 тис. м²) — на висоті 1801 м під вершиною Гутин-Томнатик та інші.

Для збереження унікальних природних комплексів і відтворення порушеної екологічної рівноваги Чорногірського заповідного масиву доцільно виділити абсолютно заповідну зону (Заросляк, Брескул, Цибульник, Малі та Великі Кізли, Шпиці, Туркул, озеро Несамовите, Марічейка та інші), зону суворого й регульованого заповідного режиму та захисну зону.

Чорногора через наявність оригінальних, малопорушених господарським впливом гірських і високогірних екосистем відповідає вимогам, які пред'являються до народних або національних парків. Основою для створення такого парку може бути Чорногірський заповідний масив. Його доцільно розширити за рахунок порівняно добре збережених природних лісів у околицях Ворохти, Кремінців, Яремчі, Ділятина у верхів'ї Пруту (Яремчанський ландшафтний парк) та аналогічних лісових масивів навколо Лугів, Богдана, Ясіня, Ділового у верхів'ї Тиси. Територія такого парку займала б площу близько 80 тис. га.

Горганський заповідник (проект). Територіальною базою для його організації може бути Горганське заповідне лісництво, створене виробничим об'єднанням “Прикарпатліс” у 1975 році для збереження природних лісів криволісся з унікальними осередками реліктової дендрофлори польодовикової доби. До складу цього лісництва входять два великі заказники (резервати) — Джурджі (754 га) та Садки (995 га), прилеглі до них водоохоронні і грунтозахисні ліси першої групи та частково господарські ліси другої групи, що добре зберегли природний характер. Загальна площа заповідного лісництва становить близько 5,4 тис. га.

На висоті 800—1500 м на великих площах збереглись незаймані буково-ялицево-смерекові, ялицево-смерекові та смерекові праліси, представлені такими асоціаціями: волога буково-ялицева рамінь квасеницева, волога ялицева рамінь лісово-ожикова, волога сурамінь лісово-ожикова, вологий і сирий смерековий субір чорницевий та моховий. У трав'яному покриві чистих смеречин наявний ряд індикаторів букових лісів, зокрема, маренки запашної, зубниці залозистої, підлісника європейського, живокосту серцевидного, що свідчить про потенціальні можливості ширшого висотного зростання бука лісового в сучасних кліматичних умовах.

Особливий інтерес представляють реліктові кедрово-смерекові та смереково-кедрові вологі чорницеві суборі, поширені у верхній частині смуги смерекових лісів. У таких же бідних лісорослинних умовах трапляються осередки корінних березових чорницевих суборів. Вище смерекових лісів вузькою смугою тягнеться соснове криволісся, представлене сосняками чорницевими та сфагновими. На більш родючих грунтах у високогір'ї сформовані зарості зеленої вільхи.

Заповідний масив багатий на дику фауну. Тут водяться ссавці — ведмідь, вовк, рись, білка, борсук, олень, козуля, дика свиня, куниця та такі тайгові представники орнітофауни, як глухар, кедрівка, ялиновий шишкар, боривітер звичайний, зрідка беркут та ряд інших.

У зв'язку з віддаленістю заповідного лісництва від населених пунктів, розташуванням його лісів у важкодоступних місцях на скелястих схилах та непридатністю кам'янистих субальпійських лук для масового випасу, в цьому районі зберігся набагато краще природний характер рослинності, ніж у Чорногорі. Організація заповідника сприятиме дальшій надійній охороні своєрідних за структурою горганських екосистем і їх компонентів*.

Заповідник Попадя (проект) пропонується в масиві гори Попадя (1742 м), розташованої в Привододільних Горганах на межі Закарпаття та Івано-Франківщини. Його можна організувати на базі існуючого резервату в Комсомольському лісництві Усть-Чорнянського лісокомбінату (926 га) та лісів першої групи у Піскавському і Осмолодському лісництвах лісокомбінату “Осмолода” (4 тис. га). Завдяки важкодоступності тут збереглись смерекові, а нижче буково-ялицево-смерекові праліси, цікаві для дослідження процесу їх формування в суворих кліматичних умовах Горган. Для вивчення польодовикової історії лісів інтерес являють осередки кедрових смеречин, смерекових кедрин та місцями майже чистих кедрин, які трапляються в бідних типах лісорослинних умов. Це один з найбільших осередків кедра в Українських Карпатах.

У високогір'ї добре збереглась верхня межа смерекових лісів у середньому на висоті 1500—1550 м. Вище смуги смеречин поширене криволісся з гірської сосни та субальпійські пустища з фрагментами альпійських фітоценозів. Зелена вільха трапляється тут зрідка.

Організація заказно-мисливського господарства “Осмолода” сприяла розмноженню в цій частині Горган мисливської фауни, поголів'я якої за останнє десятиріччя значно зросло*.

БОТАНІЧНІ РЕЗЕРВАТИ ТА ПАМ'ЯТКИ ПРИРОДИ

Тисовий резерват Княждвір поблизу села Верхнього на території Печеніжинського лісництва Коломийського лісокомбінату. Створений на невеликій площі ще в 1914 році. Тепер розширено його до 208 га. Тис зростає на площі близько 70 га у свіжих і вологих ялицевих бучинах в таких асоціаціях, як ялицева бучина тисово-маренкова, тисово-зеленчукова, тисово-плющева, тисово-волосистоосокова. Окремі дерева досягають висоти 10—12 м. У високоповнотних ялицевих бучинах тис досить пригнічений. Для його нормального росту та відновлення потрібне обережне зрідження верхнього намету. Крім тису, на індивідуальну охорону заслуговують такі рідкісні рослини, як білоцвіт весняний, шафран Гейфелів, листовик сколопендровий, лілія лісова, лунарія оживаюча та ряд інших.

Княждвірський резерват є найбільшим осередком тису на Україні і після Хостинського тисово-самшитового заповідного урочища є найбільшою заповідною ділянкою тиса ягідного в Радянському Союзі. Він має республіканське значення і становить чималу наукову цінність для вивчення поширення рідкісного третинного релікту, його біології та екології.

Лісогосподарське значення резервату полягає в тому, що він може служити насіннєвою ділянкою для заготівлінасіння тису з метою його вирощування для декоративних цілей, а також для ширшого культивування в поясі бучин, зокрема на вапнякових грунтах.

Дубовий резерват Кобаки в Кутівському лісництві Гринявського лісокомбінату (150 га). Запроектований ще в 1936 році для охорони природних покутських дібров. Найбільший масив стиглих дібров віком 100—120 років зберігся в околицях села Кобак. У трав'яному покриві характерні типові гірські рослини — тирлич ваточниковидний,сугайник австрійський та інші. З гірської дендрофлори тут поширені бук, ялиця, місцями смерека. Хвойні породи добре відновлюються природним шляхом і часто домінують у підрості. Панівними в резерваті є грабові діброви та буково-грабові діброви, рідше — ялицеві. На глеїстих грунтах у мікропониженнях поширені чисті осокові діброви з осокою трясунковидною. Заповідний масив має значення і як лісонасіннєва ділянка*.

Дубово-смереково-буковий резерват у Кутах (5 га) розташований на лівобережжі Білого Черемошу на висоті 700 м в Кутському лісництві. Тут зберігся фрагмент природного лісу, що свідчить про цікавий контакт висотного поширення скельного дуба, бука та смереки. Панівною у заповідному масиві є дубово-смерекова бучина ожиново-чорницева. Характерною її ознакою є суміш бореальних (чорниця, брусниця, грушанка середня) та неморальних видів (кадило мелісолисте, підмаренник Шультеса, зеленчук жовтий). В резерваті дуб скельний досягає на північно-східному мегасхилі Карпат найбільшої висоти над рівнем моря*.

Резервати Рахиня (12 га) і Надіїв (12,5 га) створені в Рахинському лісництві Болехівського лісокомбінату для охорони решток ялицево-дубових і дубово-ялицевих лісів, що мали колись зональне поширення на Передкарпатті та Буковині. Тут збереглось ялицево-дубове насадження віком 130—160 років. Панівною асоціацією є ялицева діброва волосистоосоково-квасеницева, рідше трапляються дубова яличина безщитникова та зеленчукова. В пониженнях переважає дубова яличина квасеницева. Обидва резервати мають значення для дослідження структури ялицево-дубових пралісів Передкарпаття, процесу їх формування і природного відновлення.

Резерват Камінь Болехівського лісництва (40 га). Тут збереглися рідкісні для Передкарпаття дубові бучини і субучини з дуба скельного та фрагменти реліктового буково-дубово-соснового субору. Вони цікаві для вивчення польодовикової історії розвитку дубово-букових лісів у Карпатах. Резерват має значення і як лісонасіннєва ділянка. В цьому ж лісництві на охорону заслуговують рештки дубового пралісу (4 га)*.

Резервати Циментна (170 га), Годи (20га) та пам'ятка природи Раківчик (2 га). Ці заповідні об'єкти розташовані в Шепаровецькому лісництві Коломийського лісокомбінату. В урочищі Циментна збереглись на висоті 320 м високопродуктивні липові, буково-грабові та ялицеві діброви віком 80—100 (120) років. У трав'яному покриві частими є гірські види — крем'яник гарний, сугайник австрійський, вероніка гірська. Для ялицевих дібров характерною є домішка смереки. В околицях села Годи на охорону заслуговують рідкісні для карпатського регіону липові діброви, цікаві для вивчення дібровного ценотичного комплексу. В Раківчику збереглась грабова діброва віком 200—300 років. Окремі дуби досягають висоти 35 м і мають у діаметрі 160 см*

Резервати Орюк (22 га), Чимшори (13 га) та Кермаи (7,5 га) . в Печеніжинському лісництві Коломийського лісокомбінату. Під охорону взяті рештки природних букових та ялицевих пралісів, що становлять інтерес для працівників лісового господарства при реконструкції похідних фітоценозів.

Резервати Потоки (5 га). Городище (18 га) та Буковинка (15 га) у Надвірнянському лісництві. В урочищі Потоки поблизу Надвірної на висоті 550 м на південному схилі збереглась ділянка дубово-букового лісу з дуба скельного та домішкою береки. В Карпатах ця теплолюбива деревна порода зростає лише на південних мегасхилах вулканічного хребта та зрідка в передгір'ї Буковини. У згаданому урочищі берека регулярно плодоносить і відновлюється природним шляхом. Її супроводять такі теплолюбиві види, як омани мечолистий і шершавий, кадило мелісолисте, плющ. Заповідний масив цінний як лісонасіннєва ділянка, на крутосхилах ліси виконують захисну функцію.

В аналогічних лісорослинних умовах на крутому південному схилі на висоті 540—660 м зберігся острівний осередок дуба скельного в урочищі Городище, у підніжжя якого протікає Бистриця Надвірнянська. Панівними типами тут є дубова бучина маренкова, дубова субучина ожикова і волосистоосокова, дубовий субір з домінуванням тонконогадібровного та чорниці. Ця ділянка цікава для вивчення розвитку і поширення дубових лісів у середньому голоцені.

У рівнинних умовах лісництва в урочищі Буковинка серед грабово-дубових лісів з дуба звичайного охорона має дендрологічне та селекційне значення.

Резерват Ягороватий у Зеленському лісництві Надвірнянського лісокомбінату (22 га ). Охороняються цікаві для Горган рештки буково-ялицево-смерекових природних лісів, що мають еталонне значення.

Резерват природної смерекової бучини Бистрицького лісництва цього ж лісокомбінату (41 га) розташований на висоті 900—1000 м. Охороняється цікавий 130-річний праліс.

Резерват Прелуки в Зеленському лісництві Надвірнянського лісокомбінату (5 га). Охороняється корінний буково-ялицевий праліс, що має еталонне значення.

Довбушанський праліс на території Довбушанського лісництва Надвірнянського лісокомбінату (5 га). На висоті 1100—1200 м збереглись рештки буково-ялицево-смерекових лісів еталонного значення.

Резерват Верхнє Озерище на схилах гори Гропа в Бистрицькому лісництві Надвірнянського лісокомбінату (48 га). Охороняються рештки пралісу та субальпійські луки у гірській котловині з природним ландшафтом.

Ялицевий резерват Клива (103,8 га) створений у Любіжнянському лісництві Ділятинського лісокомбінату для охорони решток природних ялицевих лісів, які разом з ялицево-буковими та буково-ялицевими фітоценозами мали тут раніше зональне поширення. Внаслідок монокультурного господарства участь бука в цій формації зменшилась за рахунок смереки. Панівними в заповідному масиві є яличини смерекові зеленомохові та чорницеві. Вони відзначаються високою продуктивністю.

Резерват Глибокий Брусник на території Підліснівського лісництва Ділятинського лісокомбінату (2,6 га). Охороняється осередок рідкісної для Горган вільхи клейкої.

Резерват Синяки в Дорівському лісництві Ділятинського лісокомбінату (43 га). На скелях зберігся осередок природного смерекового фітоценозу.

Резерват Катеринка в Яремчанському лісництві Ділятинського лісокомбінату (5 га). Охороняються зарості гірської сосни на верхній межі лісу.

Резерват Підділ у Яремчанському лісництві Ділятинського лісокомбінату (20 га). Під охорону взято природну бучину, що сформувалась на вапнистих відкладах стрийської світи.

Смереково-буковий резерват Ладескул (3,2 га) розташований у Явірницькому лісництві Верховинського лісокомбінату на верхній межі лісу серед зональних смеречин. Охороні підлягає осередок смерекової субучини, він цікавий для вивчення висотного поширення бука у верхів'ї Чорного Черемошу.

Ботаніко-історична пам'ятка Манява-Скит у Манявському лісництві Солотвинського лісокомбінату (2 га). На висоті 650 м охороняється невеликий масив модрини польської, культурного походження. Модринове насадження цінне як лісонасіннєва ділянка. Пам'ятка цікава в архітектурно-історичному та ландшафтно-естетичному відношенні. Тут збереглись руїни стародавнього монастиря, заснованого у 1612 році. На річці Манявці — мальовничий водоспад Манява.

Геолого-ботанічний резерват Осій (12 га) був створений поблизу селища Вигода на схилах одноіменної гори (764 м) ще в 1933 році для охорони природних букових та частково ялицево-букових лісів. У їх складі на південних схилах зростають липа серцелиста, граб, клен гостролистий, ліщина, свидина кров'яна, бруслина європейська. Панівними в резерваті є бучини маренкові, зубницеві та ожинові. На кам'янистих грунтах поширені субучини переліскові, а на південних схилах зрідка зустрічаються бучини волосистоосокові. Індивідуальної охорони в резерваті вимагає цінна лікарська рослина скополія карніолійська, а також рідкісні види — листовик сколопендровий, ведмежа цибуля та інші. У зв'язку з важливим лісогосподарським значенням букових лісів на горі Осій резерват доцільно розширити до площі 250 га. Заповідний масив цікавий і в зоологічному відношенні. Тут відмічено наявність ряду рідкісних теплолюбивих плазунів з генетичними південно-єзропейськими зв'язками. На схилі гори Осій над річкою Свічею є еталонне відслонення вигодської світи. Його геологічний вік — середній еоцен.

Резервати Аршиця (220.7 га), Магура (13 га) та Нягра (4,7 га) розташовані на території Ілемськоголісництва Брошнівського лісокомбінату. Тут охороняються рештки буково-ялицево-смерекових та букових пралісів, що мають еталонне значення при реконструкції змінених гірських лісів, які виникли внаслідок монокультурного напряму в лісовому господарстві. На вершині Аршиці охороні підлягають зарості гірської сосни. Заповідні ліси виконують на крутосхилах важливу грунтозахисну та водорегулюючу функцію.

Резервати й пам'ятки природи сосни звичайної в Горганах ¹. Як уже відзначалось, суворі кліматичні та порівняно бідні лісорослинні умови деяких урочищ Зовнішніх і Привододільних Горган сприяли збереженню реліктової дендрофлори раннього голоцену. Найбільшу площу займає сосна звичайна. Для її охорони в області затверджено заповідні об'єкти: в урочищах Бредулець (116 га) Зеленського лісництва та Скалка (5 га) Довжинецького лісництва Надвірнянського лісокомбінату; Горган (25,5 га), Бредулець (5 га) і Пічний (23,3 га) Микуличинського лісництва та Тарниці (61,20 за) Поляницького лісництва Ділятинського лісокомбінату; Сокіл (28,8 га) Ангелівського лісництва лісокомбінату “Осмолода”; Пиги (51 га) Татарівського лісництва Ворохтянського лісокомбінату. Крім того, сосна зростає на торф'яних болотах. Згадані острівні осередки сосни збереглися на кам'янистих розсипищах твердих ямненських пісковиків, на яких конкурентна здатність інших деревних порід — смереки, ялиці, бука — понижена. У типологічному відношенні ці ділянки досить однорідні. Панівними типами є соснові бори й субори, представлені такими асоціаціями, як сосняк чорницевий, орляковий, вересово-чорницево-зеленомоховий. На менш скелястих грунтах сформовані смереково-соснові субори, представлені смерековими сосняками чорницевими, чорницево-зеленомоховими та зеленомоховими.

Резервати й пам'ятки природи сосни кедрової. В Горганському масиві в суворіших кліматичних умовах збереглись з раннього голоцену реліктові осередки сосни кедрової, яка охороняється в таких заповідних об'єктах:

Резерват Яйце на території Мшанського лісництва лісокомбінату “Осмолода” (263 га). Тут у басейні річки Молода відомий найбільший у Радянському Союзі масив сосни кедрової, що зростає на кам'яних розсипищах на висоті 1400—1500 м. Панівні угруповання — кедрово-смерекові та смереково-кедрові суборі чорницеві і чорницево-сфагнові. В місцях, де відсутній грунтовий покрив, поширені зарості гірської сосни. На більш потужних грунтах у кращих едафічних умовах сформовані смерекові сурамені чорницеві, лісово-ожикові,квасеницеві. Сосна кедрова представлена в резерваті стовбурами переважно старшого віку. Окремі екземпляри мають 300 і більше років. Як світлолюбива деревна порода, вона незадовільно відновлюється у мішаних з смерекою фітоценозах, підріст з'являється переважно на освітлених ділянках і на одному гектарі становить до 1100 особин віком 4—15 років.

Резерват цікавий і в зоологічному відношенні. Тут токують глухарі, перебувають кедрівки, ялинові шишкарі, снігурі, омелюхи та ряд інших представників бореальноїавіфауни. Зрідка заходить бурий ведмідь, рись, вовк та інші хижі звірі.

Резерват Тавпішірка розташований в одноіменному урочищі Бистрицького лісництва Надвірнянського лісокомбінату (424 га).Його призначення — зберегти рештки буково-ялицево-смерекових та смерекових пралісів, вище яких поширене криволісся сосни гірської та вільхи зеленої. В урочищі Салатрук на площі 1 га виявлено ділянку сосни кедрової, що зростає у вологій смереково-кедровій суборі чорницевій.

Резерват Вишній Кедринець у Зеленському лісництві Надвірнянського лісокомбінату (7,6 га). Сосна кедрова зрідка трапляється у буково-ялицево-смерековому пралісі.

Крім уже згаданих найбільших осередків, сосна кедрова, за даними А. Сьродоня (1936), зустрічається біогрупами в поясі смерекових лісів на вершинах Тарниця, Менчул, Великий Лисак, Яйце Ілемське, Сивань. У верхів'ях Лімниці ця порода поширена на схилах Грофи, Коня, Овула, Ялової, Клеви, Сивулі, Горгана, Лопушної і Високої; у верхів'ях Бистриці Солотвинської відмічена на вершинах Ігровища, Боярина, Пасічної, Станимира; у верхів'ях Бистриці Надвірнянської виявлена на Максимці, Довбушанці, Яворнику, Синяку. В Чорногірському масиві поширена на висоті 1335—1627 м в урочищах Гаджина і Кедроватий, де в окремих випадках утворює верхню кліматичну межу лісу. Сосна кедрова підлягає абсолютній охороні.

Згадані осередки як сосни кедрової, так і сосни звичайної мають виняткове наукове значення для розв'язання ряду питань, що стосуються історичної географії лісів Карпат у польодовиковий період. Зростаючи на кам'янистих крутих схилах, заповідні ліси виконують важливу захисну функцію. Практика лісового господарства показала, що відмічені породи найбільш придатні для залісення кам'янистих розсипищ, площа яких лише в Горганах становить 14 тис. га. Сосна кедрова виявилась також стійкою проти снігових лавин. Описані заповідні ділянки мають практичне значення для заготівлі насіння.

Болотно-торф'яні резервати Горган. Внаслідок специфічних умов у Привододільних і Зовнішніх Горганах збереглись найбільші і ботанічне найцікавіші в Карпатах торф'яно-болотні екосистеми. Вони становлять чималий інтерес і включені в мережу державного природно-заповідного фонду.

Болотно-торф'яний резерват Ширковець (6 га) знаходиться на території Мізунського лісництва Вигодського лісокомбінату. Його призначення — охорона болотного екотипу сосни звичайної та рідкісної болотної флори, як плавун заплавний, журавлина дрібноплода, росичка круглолиста та інші.

Болотно-торф'яний резерват Лисак (7,9 га) на території Свічівського лісництва Вигодського лісокомбінату.

Болотно-торф'яні резервати Мшана (5,7 га) та Росоха (5 га) розташовані на території Міланського лісництва лісокомбінату “Осмолода”. Охороні підлягають соснові бори сфагнові та чорницево-сфагнові. В периферійній частині торфовища сприятливі умови знаходить для себе смерека, поширена в чорницево-зеленомохових сураменях. В урочищі Мшана ценозоутворюючою породою виступає також сосна гірська.

Болотно-торф'яний резерват Лютошара (5 га) Осмолодського лісництва. Тут збереглись угруповання сосни звичайної та смереки.

Резерват Турова (259,8 га) розташований на території Краснянського лісництва лісокомбінату “Осмолода”. Це найбільше на Прикарпатті оліготрофне торф'яне болото. Характерними для нього є соснові бори сфагнові, багново-чорницево-сфагнові. Сосну супроводить реліктова береза пухнаста. Серед болотних рослин переважають бореальні види — водянка чорна, пухівка піхвова, журавлина чотирипелюсткова та інші.

Ботанічні резервати і пам'ятки природи Чивчинських гір. Після Горган і Чорногори найбільш цікавим гірським масивом на Івано-Франківщині є Чивчини. Своєрідність їх геологічної будови (виходи юрських вапняків і кристалічних порід) обумовила оригінальність флори й рослинного покриву високогір'я. До цікавих резерватів і пам'яток природи скельної флори належать Мокринів Камінь (1,1 за), де зростають ендеми — деревій східнокарпатський і елізантаЗавадського; урочище на східному схилі гори Прелука(1576 м), на вапнякових породах якого знайдено злинку альпійську (різновидність струнка), нігрителу чорну (різновидність карпатська) ; урочище над Лоздуньським Котлом, де на висоті 1500—1590 м збереглась рідкісна кальцефільна флора (костриця аметистова та інші); урочище між Лустоном і Попадею з такими кальцефільними рослинами, як ломикамінь жовто-зелений, ендем — мінуарція гостропелюсткова; північний схил гори Силигул(1620 м), на якому зберігся ендем талабан Кована; резервати скельної флори на північно-східному схилі гори Чивчин (1350—1740 м), на південному схилі гори Будієвська (1550 м) та в урочищі Каменець під Прелучним. Тут достають такі рідкісні рослини, як очиток однорічний, деревій східнокарпатський, дзвоники карпатські та ряд інших (Б. Павловський,1937).

До цікавих резерватів і пам'яток природи належать торф'яні болота на перевалі між Глистуватим і Прелуками (1370—1410 м), на південному схилі урочища Глистуватий (1400—1500 м), в урочищі Василькуватий біля перевалу Лустонь-Попадя (1440 м), на горі Мокриня між Лоздуном і Лустоном та під Чивчином (1520—1540 м). Поширені тут угруповання осоки волотистої, костриці Порціуса,сосюреї Порціуса з участю рідкісних болотних рослин — бобівника трилистого, осоки крупноплодової, пухівки вузьколистої та піхвової.

Важливе наукове й народногосподарське значення природної рослинності Чівчинських гір свідчить про доцільність організувати територіально більший резерват, до складу якого повинні увійти згадані цінні ботанічні об'єкти, запропоновані до охорони Б. Павловським у 1937 році.

ЗООЛОГІЧНІ ЗАКАЗНИКИ

Для охорони представників тваринного світу створено кілька невеликих заказників. У Коломийському лісокомбінаті в урочищі Товмачик(50 га) охороняється масив дубового лісу, в якому перебувають сірі чаплі, з Пожеретулі (93,6 га) Ділятинського лісокомбінату серед смерекових і кедрово-смерекових лісів гніздують глухарі, в урочищі Ведмежак Ворохтянського лісокомбінату водяться бурі ведмеді, у Татарівському та Ворохтянському лісництвах створено два заказники глухарів. Необхідно взяти під охорону урочище СиглаСолотвинського лісокомбінату, де є колонія сірих чапель.

Для збільшення корисної фауни — оленів, ведмедів, диких кабанів, козуль, глухарів — організовано в області заказно-мисливське господарство “Осмолода” (78,9 тис. га) та ряд приписних мисливських господарств.

ЛАНДШАФТНІ ПАРКИ

На Гуцульщині в межах Івано-Франківщини улюбленими місцями відпочинку і краєзнавчих подорожей є басейн Пруту та околиці Косова й Космача. Вони цікаві також в етнографічному відношенні, багаті на пам'ятки дерев'яної архітектури, пов'язані з життям і творчістю українських письменників — Івана Франка, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Юрія Федьковича, Гната Хоткевича, етнографа-фольклориста Володимира Гнатюка, художників Івана Труша, Олекси Новаківського, У Велику Вітчизняну війну тут діяли партизанські загони Ковпака. В цьому районі можна організувати два ландшафтні парки — Яремчанський і Косівський.

Яремчанський ландшафтний парк розташований у мальовничій долині гірської річки Пруту, що перетинає район Скибових Горган, з характерними для них кам'янистими розсипищами. Схили гір вкриті природними буковими, буково-ялицевими та буково-ялицево-смерековими лісами. На твердих ямненських пісковиках збереглись реліктові угруповання сосни звичайної та берези бородавчастої. На території проектованого парку чимало цікавих об'єктів живої й неживої природи, а також архітектурних пам'яток. Для послуг відвідувачів багато спортивно-туристичних та рекреаційних баз*.

Косівський ландшафтний парк доцільно організувати у передгір'ї Покутсько-Буковинських Карпат в околицях Косова. Влітку сюди надходять теплі повітряні течії з Західного Лісостепу, завдяки чому клімат тут помірно теплий. На значній площі збереглись дубові, букові та буково-ялицево-смерекові ліси, які надають особливої краси покутським ландшафтам.

Місцевість цікава в етнографічному відношенні і здавна славиться гуцульським художнім промислом. Багато тут історичних пам'яток дерев'яної архітектури*.

ЛАНДШАФТНО-ЕСТЕТИЧНІ ТРАСИ

Ландшафтно-естетична траса Яблунецький перевал повинна включати ландшафтну смугу шосейної та залізничної дороги від Надвірної Івано-Франківської області до Великого Бичкова Закарпатської області. На цій трасі з висотою над рівнем моря поступово можна спостерігати зміну висотних рослинних смуг дубових, букових, ялицево-букових та буково-ялицевих лісів, вище яких поширені смереково-ялицево-букові та буково-ялицево-смерекові ліси. Починаючи з висоти 1100—1200 м, уже формуються чисті смеречини. В районі Яремчі та Кременців на виходах твердих ямненських пісковиків збереглись на значній площі з раннього голоцену осередки реліктових сосняків. Мальовничі долини гірських річок Пруту і Тиси, їх численні водоспади поруч з гірськими лісами надають особливої привабливості цій трасі.

Найвища точка траси — Яблунецький або Татарський перевал (931 м), з якого відкривається панорама на Горгани (Хом'як, 1540 м. Синяк, 1606 м, Добошанка, 1771 м), Чорногору (Говерла, 2061, Петрос, 2020 м) та гірський хребет Свидовець (Близниця, 1881 м). Перевал називається також Татарським тому, що через нього у першій половині XIII ст. татарські орди Батия увірвалися до Центральної Європи.

Уздовж траси чимало геологічних пам'яток неживої природи — геологічні відслонення в Яремчі і Ямні (ямненські пісковики), вапнякові скелі—останці в селах Костелівці та Діловому, з рідкісною кальцефільною флорою, мінеральні джерела в Квасах. Вище селища Ділового охороняється меморіальний кам'яний знак, що символізує географічний центр Європейського континенту. В околицях Солотвини на поверхню виходять соляні штоки*.

Ландшафтно-естетична траса Торуньський перевал охоплює ландшафтну смугу вздовж шосейної дороги від Долини до Хуста. Тут можна спостерігати послідовність формування рослинних смуг букових, ялицево-букових та буково-ялицевих, смереково-ялицево-букових,буково-ялицево-смерекових та смерекових лісів. На трасі є два мальовничі перевали — Вишківський і Торуньський (941 м). Останній розташований на межі між Горганами й Бескидами, яка проходить по річці Мізунці. Тому звідси можна спостерігати чудові краєвиди зліва на Горганський хребет (Яйце Ілемське, 1680 м. Молода, 1724 м) і справа на Бескиди (Чорна Ріпа, 1288 м). Уздовж траси охороняється ряд пам'яток живої й неживої природи. Цікаві геологічні відслонення є на горі Осій біля Вигоди. Поруч — резерват букових лісів. Біля села Липчі Хустського району збереглось озеро в вулканічному кратері. Особливої краси надають трасі мальовничі долини гірських рік Свічі та Ріки. В урочищі Кіреш поблизу Хуста знаходиться ботанічний резерват Долина нарцисів*.

ГЕОЛОГІЧНІ ТА ГЕОМОРФОЛОГІЧНІ РЕЗЕРВАТИ Й ПАМ'ЯТКИ ПРИРОДИ

Івано-Франківщина багата заповідними об'єктами неживої природи. На жаль, їх вивченню приділялось мало уваги. Виявлено чимало нових резерватів і пам'яток природи, які слід узяти під охорону.

В околицях села Старуні Богородчанського району заслуговують на увагу старі шахти — колодязі, де колись добували озокерит. В одній з таких шахт в урочищі Ропище у 1907 та 1929 роках знайдено рештки унікальних плейстоцен-голоценових тварин — волохатих носорогів, мамонтів. Викопні тварини зберігаються у Львівському державному природознавчому музеї АН УРСР та в Краківському природознавчому музеї. Встановлено, що носороги знаходились у багні 23255 ±775 років. Така ж цікава й викопна флора з цього урочища. Унікальне місцезнаходження викопної флори і фауни остаточно не вивчене і тому вимагає охорони*.

У Бескидах біля села Бубнищого охороняється ботаніко-геологічний резерват Скелі Довбуша. Це мальовнича група скель-останців висотою до 40 м, збудованих з сірих ямненських пісковиків, з кількома штучними печерами невідомого призначення. На скелях зберігся осередок реліктової сосни звичайної, що росте тут в супроводі берези бородавчастої та горобини звичайної. Навколо поширені природні букові та хвойно-букові мішані ліси. Вперше скелі Довбуша були описані І. Вагилевичем у 1863 році. Резерват має як наукове, так і рекреаційне та туристичне значення.

Навколо Косова охороняються ерозійні неогенові останці. Це відклади верхньотортонського моря, що належать до галицької або косівської світи. Останці мають наукове та ландшафтно-естетичне значення.

У селі Пістинь Косівського району на правому березі Пістиньки знаходяться під охороною ізольовані скелі-останці з вапняків юрського віку. На фоні природних хвойних лісів вони утворюють своєрідний ландшафтно-естетичний комплекс. На охорону заслуговує також виявлена дельта давньої карпатської річки. Тут зустрічаються різні метаморфічні та вулканічні породи, цікаві для відтворення палеогеографічної ситуації Берегових Карпат в кінці тортону та на початку сармату (І. Гофштейн, В. Костюк,1960).

До цікавих геологічних пам'яток на Покутті належить розріз на проломі ріки Рибниці в околицях Косова. Тут залягає добротівська світа з виявленими на відкладах слідами птахів (О. Ткаченко та інші, 1967).

Важливим відслоненням для вивчення палеогену є урвистий схил гори Сокіл, або Соколів Камінь, на лівому березі Черемошу за селом Тюдовим Косівського району. Відслонення еталонне. Тут виявлені ямненська, манявська і вигодська світи*.

У районі села Білоберізки Верховинського району варто взяти під охорону відслонення потужних ямненських пісковиків, що утворюють високі, стрімкі та кам'янисті схили, покриті березою бородавчастою. У Покутсько-Буковинських горах в селі Верхньому Ясеневі лускоподібні ямненські пісковики Сколівської скиби утворюють скелі-останці Писаний Камінь, їх геологічний вік — палеоцен*.

Мальовничі розрізи відслонені в басейні Чорного і Білого Черемошів. На території Верховинського району нижче гирла потоку Людівця над Чорним Черемошем виходять на денну поверхню відклади шипотської світи*.

У Чивчинських горах біля села Буркута Верховинського району до флористично-геологічних резерватів належать урочища Буркут, Лоздун, Мокринів Камінь, схили гори Прилуки та Великої Будієвської, скелі Громітні. Їх природоохоронна характеристика подана при описі ботанічних резерватів.

На правому березі Пруту в селі Заріччі Надвірнянського району збереглось унікальне відслонення добротівських верств з відбитками слідів хижаків, парнокопитних, птахів, з слідами повзання плазунів та слідами дощових крапель, замерзання, бризів тощо. Зарічанське відслонення цінне для відтворення палеогеографічної характеристики міоценового часу (Вялов, Флерон, 1953). У селі Пнів на лівому березі Бистриці Надвірнянської заслуговує на охорону відслонення менілітової серії, в Пасічній охороні підлягають виходи так званих пасічнянських вапняків, вони просліджуються від села до водоспаду на потоці Бухтовець.

У вузькій долині Пруту між Микуличиномі Ворохтою охороняються виходи ямненських пісковиків, що утворюють мальовничі стрімкі схили, каскади та водоспади. В околицях Микуличина заслуговує на охорону водоспад Капливець.

Цікаве відслонення стрийської світи, що має еталонне значення, розташоване на правому березі Пруту в Яремчі. Верстви утворюють тут готикоподібні складки. Пам'ятка має і ландшафтно-естетичне значення.

Ряд унікальних геологічних об'єктів відомо в Скибових Горганах. Виходи лоп'янецької підсвіти простежуються по річці Чечві (лівобережна притока Лімниці) у селі Спасі Рожнятівського району. Геологічний вік підсвіти середній олігоцен. На лівому березі Чечви біля села Верхнього Струтина виявлено виходи туфітів.

Під горою Грофа (1752 м) знаходиться урочище Став, де збереглися польодовикові форми рельєфу. Над верхньою межею лісу є невелике озерце Став, оточене стрімкими стінами кару (котла). Котел замкнений мореновим валом*.

Перейти до змісту