Мандри по Карпатах - 2

Надія Колодезнєва з Івано-Франківська захоплюється подорожами. Карпати - це її рідні гори. Ось як вона пише про свої подорожі.

12 листопада 2002

Привіт!

До наших Карпат прийшла справжнєсінька зима! На вихідні планували поїхати на Близницю, але в поїзді, як це не раз бувало, передумали і пішли під Петрос з Лазіщини. По дорозі до Козмещика довелось трохи помісити болото, сніг присипав ще незамерзлу землю. Підіймаючись до колиб, що недалеко від перемички, милувались чарівними краєвидами зимових Карпат. А снігу ставало все більше. Стемніло. В темному зимовому лісі, якщо трохи втомишся, можна побачити все: силуети людей, диких звірів. Все це потім виявиться пеньками, або похиленими ялинками.

Особливо важкими виявилися останні метри до колиб. Снігу було по пояс, першому доводилось проривати траншею в сипучому свіжому снігові.

Цілу ніч мела хуртовина. А вранці, все довкола нагадувало казку про царство снігової королеви. Вітер переганяв полониною тисячі сніжинок. Ми вийшли прогулятись до перемички, і піднялись трохи по ребру Петроса, доки було бажання і сили сперечатись з силою вітру.

На вершину вийти по часу ми не встигали, треба було поспішати на поїзд. Вернулись до колиб і, зібравши рюкзаки, почали спускатись униз. По дорозі на станцію зустріли групу з Одеси. Вони були в чудовому гуморі, сподіваюсь їм з погодою більше пощастить, ніж нам.

Надя.

Надія Колодезнєва

12 листопада 2002

У нас відкрився свій сайт! Зайди на http://alpica.sitecity.ru

26 листопада 2002

А ми в неділю по-буржуйськи їздили в гори, тобто на машині. Це неймовірно зручно! Не треба напрягатись, поспішати на якийсь там поїзд чи автобус. Машину залишили на подвір'ї у місцевого газди, який дуже зрадів, бо отримав за це кілька гривен. Нас було шестеро. Знайомтесь: Костюк Сашко, Сергій та Ліна, Катюха, Діма - наш водій. Сашко в минулому спелеолог, так само, як і Сергій Лохоцький, зараз вони туристи, альпіністи, лижники, тобто, майстри на всі руки і ноги. Діма - турист початківець, він має багато захоплень, гори в тому числі. Лінка і Катя студентки-першокурсниці, а Катя просто марить горами, активна дописувачка нашого сайту.

Приїхали ми в Бистрицю і пішли на Плоску. Дорога дуже мальовнича, проходить ущелиною до молдавської бази, а далі крутий підйом на хребет Плоскої. Після різкого потепління сніг розтанув і ми в болоті по вуха, але веселі і щасливі гуляли весь день, розпалювали ватру, варили чай. На вершині сфотографувались і знайли шматок снігу з північного боку, на якому пограли у сніжки.

Надя.

17 грудня 2002

Маю зараз трохи часу, щоб відповісти на листи.

А ми на вихідних (7-8) їздили на Петрос з Квасів. Снігу не було, але сильний мороз і вітер прикрасив всі гори довкола в шубки з інею. Так було красиво! А ще, внизу клубочились тумани і переливались на сонці різними кольорами.

Ночували ми у *** колибі (це коли є пічка, вікна і двері на місці). Вранці проснулись в 6, на примусах приготували сніданок і на верх. Був дуже сильний мороз і закутавшись у пуховки, шапки, шалі і у все, що тільки можна було, ми героїчно долали створену собі перешкоду. Можна було б і не йти, але так вже було красиво довкола! Зійшло сонце, але тепліше не стало. Таке враження, ніби ми десь на північному полюсі. А на Петросі доставав сильний колючий вітер, але коли рухаєшся, стає гаряче, досить зупинитись на трохи, і відчуваєш ноги у вібрамах починають замерзати. В мене була одна проблема: я не могла фотографувати в рукавицях, і як тільки їх знімала на кілька секунд, пальці відмерзали і кожного разу здавалось, що я їх відморозила.

На Петросі мене поривом вітру кинуло на каміння, я навіть злякатись не встигла, потім таке неподобство повторювалось на спуску. Місцями між каміннями був лід, хоч в мене і були лижні палиці, але вони допомагали слабо.

Так воюючи з вітром, ми спустились на Печенжаску, де трохи відпочили і пішли у Ясиню на поїзд.

Такий ось похід.

На Новий рік приїзджають усі наші знайомі з усіх країв і готується дуже цікавий похід (на Чивчин з Буркута).

Користуючись нагодою хочу вас привітати з Новим роком! Бажаю багато теплих посмішок, щирих друзів і легких рюкзаків на життєвих шляхах.

19 березня 2003

Нарешті засіла за комп, щоб написати тобі листа.

На 8 березня ми ні на який Піп Іван не поїхали, а зібрались на Довбушанку з с.Черник, що біля Зеленої (подивишся на карті).

Ніхто раніше з нас цим маршрутом не ходив. Було цікаво, йшли по карті, а снігу досить багато. Добре, що поїхали з нами такі топтуни, як Шура Лохматий і Юра Жураківський, які міняючись вели нас весь похід.

Нас було 7 - Тарас Драч, Степан, Юра (до речі це той самий Юра, що був у Трансільванії з вашим Шаповаловим), Тарас-Фотограф, Щура, Тея (дуже загадкове ім'я, мені подобається).

Ночували ми у палатках, хлопці нас вітали з 8 березня, було дуже приємно. Розпалили у лісі багаття, веселились. А вранці розпогодилось сніг став твердішим і легше йшлося. До Довбушанки довелось ще по парканах цілий день йти, тільки надвечір ми були на вершині.

Другу ніч спали у колибі, що під Довбушанкою, колиба там курна, без пічки, і ми порозвішували свої вимокші від снігу речі прямо над багаттям.

Цілу ніч падав лапатий сніг, і здавалось наче це різдв'яна ніч.

І, взагалі, в цьому році весна ніяк не може прийти у Карпати, постійні снігопади. Навіть на минулих вихідних 15-16 березня ми їздили з Квасів на Петрос у лижний похід. Потрапили в таку заметіль, а сніг зараз - просто мрія лижника - нижні шари зафірнувались і добре тримають, а зверху пухнастий свіжий сніг. Шкода, що тільки 2 вихідних дні, а то пішли б десь у лижний похід.

Приїхав Ромка з друзями з Києва, зараз вони у Горганах, пішли у похід на тиждень. Недавно дзвонив Андрюха з Москви, у нього, як завжди все класно, морочив мені голову своїми божевільними планами щодо різних весняних і літніх походів. Обіцяв приїхати на травневі свята.

От і всі новини. Можливо скоро знову побачимось...

Надя.

21 марта 2003

У меня есть немного времени описать лучший поход зимнего сезона.

Мы сходили в поход по Черногорскому хребту в феврале.

Отловили прекрасную погоду. Полный штиль, солнечно и под ногами фирн. Что может быть приятнее в горах! Ну, конечно еще много чего, но я не об этом. Температура, правда, выше (-10) не поднималась, что и способствовало таким приятным метеофакторам.

Нас было четверо. На всякий случай взяли с собой лыжи и не ошиблись, так как сэкономили кучу времени на спусках и на ровных участках.

Первая наша ночевка была в колыбе под Смотричем. Очень классная колыба с кирпичной печкой, которая до утра держит тепло. Там мы познакомились с очень крутыми дедами из Киева - туристами, которые много где побывали. Приполярный Урал, Алтай, Тянь-Шань и т.д. Где-то им было под 50. Они собирались пройти лыжную 3-ку по Карпатам. И на протяжении всего похода, то мы их, то они нас обгоняли. Ну мы, конечно, всех победили.

Вторая ночевка была в обсерватории на Попе Иване. Представляешь, какие красивые горы на закате дня в сильный мороз! Все вокруг было розовым, почти оранжевым. А на ночь появились на небе громадные звезды.

Утром мы опоздали где-то на 5 минут, чтоб посмотреть восход солнца. Оно уже было таким ярким, что сфотографировать его без фильтров невозможно, а внизу все встелено туманами, которые начали медленно вариться, словно в котле.

Быстро собрались и поехали (на лыжах). Местами падали, а потом эти места болели. Перед Бербенескулом решили пообедать. Мне даже теперь холодно вспоминать нашу трапезу. Консервы на морозе превратились в свежемороженную рыбу, которую продают на базаре, мы раскололи ее ножичком на кусочки, которые потом долго таяли во рту и хрустели на зубах. Хлебом и печеньем заедали, даже колбаса и та была со льдом. Хорошо хоть был термос с теплым чаем.

Ночевали возле озера Несамовытого. Странно, но даже зимой без труда можно определить озеро, так как ветер оголил лед. А утром, как только из-за хребта появилось солнце, мы оказались на горячей сковородке. Ну и загорели мы тогда!

Зимой есть одна особенность в прохождении хребта. Он проходится полностью по всем вершинам, в отличии от лета, где траверсная тропа обходит вершины, кроме некоторых (Говерлы, Брецкула, Туркула и Попа Ивана).

Мы шли по следам не то рыси, не то волка, такие огромные лапищи. Потом следы свалили в сторону Богдана. А мы свалили на Заросляк.

Люблю очень зимой горы, именно зимой можно удостовериться, что они действительно еще пока обитаемы...

23 травня 2003

Зараз маю кілька вільних хвилин, щоб описати наш з Андрієм велосипедний похід, по вашому це буде ПВД.

Виїхали ми у Ворохту нічним поїздом в 2:02 і коли приїхали - сходило сонце, співали пташки, все довкола пашіло свіжістю.

На трасі до Кривопілля машин не було і їхалось приємно. На Кривопільському перевалі фотографувались, таке враження, ніби потрапили в минуле, довкола цвіли яблуні і вишні і такий запах! В нас в місті вже всі дерева давно перецвіли. Далі довгий спуск зигзагами з перевалу до Єльців. Видно було Піп Іван і обсерваторію. У Верховині посиділи в кафе, відпочили і поїли.

Далі траса проходить через мальовниче село Криворівня, де колись жила Леся Українка і Іван Франко і багато хорошого написали про цей край. Попри дорогу є дуже красиві скелі. Потім виїхали на другий перевал, набір висоти 3-4 км, а на перевалі побачили досить велике штучне озеро. В місцевих запитались про Писаний камінь, я про нього багато чула, але ні разу не була там. До нього треба було їхати кілометрів 6 у гори. Ми поїхали по грунтовці, тут хіба що тільки на гірському велосипеді можна проїхати. Досить крутий підйом, а далі траверсна грунтовка.

Писаний камінь - це група скель на хребті, не дуже високих, але дуже обписаних то військовими, ще за часів війни, то австрійцями і поляками, і багато різних гравюр і навіть таблиць, а з північного боку - скелелазний боулдерінг.

З перевалу каталожний довгий - предовгий з зигзагами і без спуск у Косів. У Косові милувались навколишніми пейзажами, сидячи у затишному кафе.

Далі поїхали на Коломию. Треба було виїхати на третій по рахунку перевал, він був найтяжчий з усіх, та й сил у нас було вже менше. В Коломиї я була вперше, це Батьківщина Андрія, він організував мені коротку екскурсію по місту, дуже мальовниче і затишне місто. Заїхали у гості до Андріївих батьків, а його мама нагодувала нас смачним борщем.

У 20:50 поїздом поїхали додому. Ноги вже гуділи. В поїзді було багато вільних місць і ми з таким задоволенням вляглись відпочивати. За день ми проїхали 110 км.

Тепер визріли нові плани - по хати на велосипедах на Синевір.

А на наступні вихідні збираємось в Бубнище на скелі.

В цьому поході появилась цікава ідея поїхати літом у Фанські гори. Я зараз шукаю людей, які теж хочуть поїхати туди літом, або вже були там і можуть поділитись інформацією.

13 червня 2003

На минулих вихідних здійснилась ще одна з моїх мрій - я побувала на озері Синевір!!!!!!

Купались скільки хотіли, палили здоровенну ватру і ночували біля озера.

Приїхали ми вранці в Долину. Здавалось, що ось-ось почнеться дощ. Але проїхавши кілька кілометрів в сторону Мислівки і скупавшись у річці, ми побачили, що хмари поступово розходяться і стає дуже гаряче. Ми - це Андрій Третьяков, Тарас Яворський і Степан.

Доїхати до озера можна двома шляхами. По шосейній дорозі через Міжгір"я або горами. Думаю не важко догадатись як ми поїхали, добре що не було сильного болота. Гори в тих районах не високі, але дуже красиві. З високих гір тільки Яйко Елемське.

До озера є дуже цивільний захід, тобто асфальт, що зразу наводить на думку про здирання грошей у відвідувачів. Так і сталось. З нас позбирали по 1 гривні.

Озеро з усіх мною відомих Карпатських озер - найбільше. Оточене невисокими горами з смерековим лісом.

Навколо озера веде цивільна стежка по якій дуже приємно їхати на ровері. Є колиби відкритого типу і красиві бесідки, дуже добре, що не було народу. Час від часу приводять екскурсії, як у Бубнищі. По озеру можна кататись на саморобних катамаранах. Посеред озера є безлюдний острів.

Ми дорвались до води. Верхня частина озера дуже добре прогріта, а якщо доторкнутись ногами дна - холодно. Як і у всіх озерах. Озеро глибоке. Середня глибина 12-15 м.

Там так романтично увечері! Ми пили вино і дивились на спокійну поверхню озера. А потім палили вогонь і довго про щось говорили. Ночували у колибі-бесідці, так як палатки у нас не було.

Вертались додому по шосейці. На перевалі, що на Міжгір"я, було свято. Люди були одягнені у святкову гуцульську одежу, музики збирались грати на трембітах, шкода, що ми поспішали на поїзд.

По дорозі купались у всіх можливих річках і загаряли. А приїхали у Долину тільки на пізніший поїзд. Так приємно на велосипедах по горах подорожувати, це дуже розслабляє з одного боку і надає енергії і життєвих сил з іншого.

"Мандри по Карпатах." Розповідь і фото Надії та її друзів.